ВОСКРЕСАЮЧА НАДІЯ –
СПІВПРАЦЯ
SYNDESMOS - СПІЛКА ПРАВОСЛАВНОЇ МОЛОДІ УКРАЇНИ
Чим для нас, молодих відкриваються шляхи
православного богоспілкування? Де можна сподобитися справжньої
співтворчості з однолітками? Якими сподіваннями живе православна молодь
сьогодні? Які нові стежини до воцерковлення з'являються сьогодні у
суспільстві завдяки організованій православній молоді різних
континентів?
В 1999 році 50-ліття від створення відзначило Всесвітнє молодіжне православне братство "СИНДЕСМОС".
Відтак знову неподалік Женеви (Швейцарія) зібралися представники
молодіжних православних братств з Греції, Фінляндії, Словаччини, Росіі,
Польщі, Сербії, Німеччини, Уганди... Аби підтримати і поширити справу
багатьох десятиліть та сподобитися нових плодів співпраці, в зустрічі з
27 березня по 4 квітня взяв участь представник Спілки Православної
молоді України.
1949 року протягом тижня у місті Боссе неподалік
Женеви (Швейцарія) тривав
збір провідників православної молоді з арабських країн, з Болгарії,
Німеччини,
Греції, Індії, України, Румунії, Росії, Сербії… Неподалiк
сонячних берегів озера Lake Leman ці люди намагалися підсумувати досвід
тридцятилітньої діяльності православної молоді на Балканах та
православного руху серед емігрантів з Росії, України, Білорусії перед
2-ю світовою війною.
Якими були сподівання православних делегатів тієї зустрічі? Документи
зберегли інтонацію часу: "…Дуже мало зроблено нами у потрібній справі ділитися
благодатними плодами співпраці наших богобійних предків. Глибоке прагнення
молоді пізнавати Православ'я зростає у духовній взаємопідтримці…. Факт,
що досвід міжправославної співпраці засвідчив великі можливості, які відкриваються
перед юнаками та дівчатами у Церкві. Молодь з Осло, юні дослідники з Амстердаму
усвідомили, що настає час для православних працівників з молоддю. Усі ми
можемо єднатися у вивченні насущних проблем суспільства так, як молитві
за "всіх і за вся" єднаємося у Божественній Літургії. Це і є наш смиренний
вклад на благо Святої Церкви".
Християнська відповідальність юнака та дівчини, які
покликані бути живим свідченням Православ'я стала лейтмотивом зустрічі
1999 року.
Усюди, де молоді учасники та ветерани мали нагоду
побувати (центр Константинопольського патріархату, старовинні мури
фортеці Монтре тощо), за висловом Алана Томпсона з Шотландії, ми
намагалися осягнути нашу спільність. Ступаючи там, де ступали стопи
свт. Іринея Ліонського, св. Салоніоса та прп. Клотильди, вивчаючи
спільні проблеми разом із представниками молодіжних братств з Праги,
Москви, Їнья (Африка) та Тірани, вражало наскільки великим Божим даром
є православна повнота.
За круглим столом з теми зв'язків між Православними
Церквами вдалося поділитися болем самосвятського розколу в Україні.
Молодий богослов з Греції Манос Комбареліс, представники з Болгарії,
Франції та Росії сприйняли цей біль, як свій. Розпочався активний обмін
досвідом з вирішення проблем філітизму у різних країнах. Подібно молоді
братчики та сестри працювали у вимірах катехитичної роботи з молоддю,
літургійних, видавничих, у проблемі діалогу з інославними християнами.
Спільна Літургія, молитва за братів і сестер в
Югославії, круглі столи, присвячені проблемам богословської освіти,
молодіжної роботи, місіонерської взаємодії між Помісними Церквами на
різних континентах - все це було лише частиною того видимого прояву
перших кроків назустріч православній молоді грядущого тисячоліття. Юні
студенти богословських закладів, молоді журналісти та викладачі - кожен
із тих, кого ви бачите на фотографії, радий спілкуватися із
представниками наших православних братств.
учасник зустрічі,
екс-секретар Спілки
Тарас Андрусевич
ДЕЩО З ІСТОРІЇ ХРИСТИЯНСЬКОГО МОЛОДІЖНОГО РУХУ
Молодіжному християнському рухові вже більше ста років. Лише одне
століття охоплено у «Хронології Всеправославних молодіжних
зв'язків (1899 - 1999)”, укладеній керівниками оргкомітету
Syndesmos-1999 ювілейної зустрічі в Босе (Швейцарія) (Володимиром
Місіюком (Білосток, Польща), Маносом Кумбарелісом (Афіни) і Хільдо
Босом (Париж). Автори умовно взяли за початок приїзд секретаря
Всесвітнього християнсько-студентського товариства Джона Мотта до
Росії, після якого організувалися студентські осередки в
Санкт-Петербурзі і Москві. Неважко зрозуміти проблеми юнаків і дівчат
найбагатшої в світі країни (якою тоді була Росія). Спочатку проблеми
зростання і самоосвіти юнаків і дівчат – від найбанальнішого
“як вбити час?” до справді суттєвого
“все мені дозволено, та не все є корисним”.
Зрештою, сплески ентузіазму та спрага до
пізнавальних,
винахідливих
проектів у нас, молодих, сьогодні така ж, як і в наших однолітків сто
років тому. І в ті часи до Росії наїздили крадії мізків (зовсім, як
сучасні “хед-хантери”), котрі заманювали молодих шукаючих
інтелектуалів у сіті сект та партій більшовицького толку. Але й серед
західних фінансистів, дяка Богові, знайшлись меценати, котрі відчули
небезпеку і в пекельному часі війни підтримали творчу молодь і
профінансували цілі школи, в атмосфері яких визрівала ідея грядущої
інтеграції християнського руху пошуковців. Згадуємо і Відкриття
Православних богословських шкіл для емігрантів з Росії у
Пряшеві (1923
р.), в Парижі (1924 р.) і 1925 рік, коли у Леснинському монастирі в
Хопово (колиш. Югославія) український Владика в екзилі - митрополит
Антоній (Храповицький) запропонував створити міжнародну редакцію
православних молодіжних братств.
Волею Господнього Провидіння ті найкращі традиції Київських,
Харківських та Львівських православних братств довго ще зберігалися в
Україні, в Росії, Білорусії. У Києві крім прот. Зеньковського ці
священні зерна берегли такі пастирі, як прот. Олексій Глаголєв, свящ.
Анатолій Жураковський та інші... Згодом ми побачимо як ця традиція,
виплекана в Києві засіється і проросте в християнських молодіжних
осередках у Європі і тепер уже бумерангом під назвою
“Синдесмос” повернеться до рідного Києва!..
Глибока і навіть, як твердить св. Іосиф Волоцький, онтологічно промислительна (proneia)
й живуча у юній душі спрага – творити ідеальне середовище для
спасіння душі. Але це вже було не колишнє сите мрійництво. У суворих
умовах між світовими війнами біженці з сотень православних осередків у
серцях своїх винесли зернини вимріяного (а десь і втіленого) атмосфери
любові та довіри (новгородських, петербурзьких, московських і київських
товариств, бурс, іконописних майстерень) для спасіння сотень юних душ.
“Храм не в колодах, а в ребрах” – ці слова
Константинопольського святителя Іоанна Златоуста засяяли у серцях
сотень і сотень молодих шукачів правдивого християнства. Серед таких
“вибраних” напочатку було більше протестантів, але згодом,
завдяки таким священикам, як протоієреї Олександр Шмеман, Іоанн
Мейендорф, Василій Зеньковський, Георгій Флоровський, Сергій
Вишеславцев “довкола інтелектуалів з Росії” гуртуються нові
“світильники” з Франції, Німеччини, Чехії, Сербії… І
ось 1930 року, коли в Парижі засновується “Ліга Православної
Культури”, у Фесалоніках відбувається конференція православних
педагогів. 1936 року свящ. Василій Зеньковський напише: “Після
Фесалоніків я усвідомив наскільки нелегке завдання нам потрібно
втілювати по об'єднанню всіх православних”. Далі київський
священик в еміграції констатував: “Ми мусимо визнати, що сьогодні
існує секуляризована церковна культура. Її витоки не у ворожості до
Церкви, а у байдужості до неї… Як важливо постійно наголошувати
на самій суті Православної культури! ”
МОЛОДЬ У ЦЕРКВІ
Завдяки молодіжному підйому святоотцівське вчення про Церкву по-новому
поверталося у різні виміри суспільства. Великим вкладом у цю справу
стали доробки таких світочів сучасності, як Владика Каліст (Уер) з
Великобританії. Його доповідь на Асамблеї Синдесмоса
“Церква: єдність і місія” (1983р.). Об'ємною і глибокою доповіддю Владика настільки поєднав сотеріологічні (
soterio) і еклезіологічні (
ekklhsia)
виміри нашого пошуку , що зумів донести нецерковній молоді живе
розуміння Церкви у новому, сучасному світлі. А особливо те, що
відбувається у храмах по всіх куточках Вселенського Православ'я завдяки
соборній молитві “Отче наш” пастви Христової…
Як бачимо, саме молодим тоді судилося співболіти, страждати у
молитві за зцілення від тих кривавих ран на тілі Вселенської Церкви,
які сьогодні доводиться заліковувати Українському Православ'ю. Один із
засновників Синдесмосу, Георг Ходр ще у березні 1947 року писав: “Провінціалізм,
перекручення принципу автокефалії, різниця у мовах і расах, конфлікти
між Церквами і юрисдикціями є виразками (захворюваннями) в організмі
Православного світу. Філітизм стає практичною єрессю. Церква постійно
зростається з державою, з нацією, з расою. Церква не може сповнювати
свою місію на землі допоки не утверджена правдива єдність православних.
Тільки коли Православ'я є єдиним, воно може свідчити свою віру перед
інославним світом. Ми повинні віддано боротися з недобрими речами, від
яких страждає Вселенське Православ'я”.
Саме тоді, на Другій конференції Християнської молоді з усього
світу (45 представників зібралося в Осло), учасники обговорювали ідею
створення координаційного центру молодіжних рухів. Цю тему розвинули у
Амстердамі 1948 року. Протоієрей Олександр Шмеман, як віце-президент
Молодіжного відділу ВРЦ, зафіксував пропозиції учасників:
“Конференція міжнародної молоді має відбутися у січні
1949 р. в Босе. Відповідальність вирішено покласти на православних
членів молодіжного комітету ВРЦ: протоієрея О. Шмемана (Париж), Н.
Ніссіотіса (Греція, Женева) і Г. Ходра (Сирія, Франція).
Теми: а) Православне богослов'я; б) міжконфесійний рух; в) молодіжна
робота.”
Бюджет цього заходу був дуже скромним: 1 270 швейцарських франків.
Але потреба об'єднати молодіжні рухи Помісних Православних Церков у
безпосередній спільній роботі назріла велика.
“Що ми, православні, робимо, аби подолати нашу неміч,
нашу хворобу, а саме - нашу байдужість одне до одного, однієї
Православної Церкви до іншої? Коли ми подорожуємо до зарубіжних країн -
чи ми щиро бажаємо зустріти православних людей з іншої Церкви? Чи ми
собі гадаємо, що, оскільки ми вже об'єднані одним віросповіданням,
немає значення, чи ми зустрінемося одне з одним? Так, поволі ми
приходимо до дивної ситуації: кожна Православна Церква у своєму
суспільстві краще розуміє спільноти інших віросповідань, аніж деякі
Православні Церкви! Не лише це, але й різні політичні впливи
нашаровуються на взаємини і створюють між православними людьми ситуацію
недовіри, яка, безперечно, стає втратою нашої спільної віри.
В Інституті Босе, який гостинно прийняв нас, ми жили п'ять днів
у суто православній атмосфері і маленька капличка бриніла в ці дні
грецькими і руськими піснеспівами. Звісно ж, це зібрання було
неофіційним, але, напевно, воно підготувало добрий старт, бадьорий
перший крок у невідоме завтра.
Після кожного міжнародного зібрання ми звикли мріяти про
майбутнє. Цього разу нумо не висловлювати їх. Краще дозвольмо дійсності
майбутнього говорити самій за себе.” - Такими словами
25-річний Нікос Ніссіотіс півстоліття тому змалював цю зустріч у Босе,
на якій засновується Всесвітнє молодіжне братство
“Синдесмос”. Серед засновників: прот. Василій Зeньковський(1918
року очолював комітет у справах релігії і культури в уряді
гетьмана Скоропадського), протоієрей Олександр Шмеман, свящ. Іоанн
Меєндорф - майбутні ректори семінарії Святого Володимира (ПЦ Америки),
майбутній митрополит Сіліврії Еміліанос Тіміадес, Георг Ходр
(митрополит гір Ливанських), архімандрит Мелетій (православний
митрополит
всієї Франції), Нікос Ніссіотіс - майбутній директор міжконфесійного
інституту в Боссе, а також П'єр Струве з Тетяною Лєбєдєвою, Леон
Зандер, Іоанніс Лапас, Велізар Гайїч. Серед єпископів, котрі постійно
підтримують молодіжний рух Православія: митрополит Калліст (Уер), єпископ Оттавський Серафим, покійний митрополит Василій, митрополит Іларіон (Алфєєв)...
“Настав час для всіх релігійних молодіжних працівників у
різних частинах Православного світу, щоб об'єднати церковну юнь у
Божественній літургії, в молитві та навчанні, у вирішенні вічно
палаючих питань, у яких Свята Церква покладається на нас. Настав час
кожному з нас саме так смиренно принести свій жертовний вклад Святій
Церкві і її молоді” (зі звіту Зутрічі в Босе 1949 р.)
Протоієрей Олександр Шмеман з браттями по Синдесмосу вже тоді
молився за те, щоб між православними родинами різних народів не було
всіляких дріб'язкових непорозумінь. 1949 року він пише: “Проблема
єдності Православ'я між різними юрисдикціями в США найгостріше
відчувається молодими християнами, які не зв'язують себе путами
вузьконаціональних пережитків. “Чи буде колись одна єдина
Православна Церква в Америці?” - запитують мене молоді.”
Як бачимо, питання стояло гостро: чи зможемо ми зберегти спільне
Передання, як живе життя Духа Святого в Церкві, не зважаючи на
багатоголосе розмаїття місцевих “передань” та звичаїв
Помісних Православних Церков?
Тема єдності вже не тільки еклезіологічно, але й сотеріологічно
звучить в усіх зверненнях делегатів православних спільнот різних
Церков. Згодом, отець Олександр напише: “На Великдень 1951 ми
організували святкування Дня Православної Єдності. У кафедральному
храмі в Парижі молилися і працювали молодіжні православні групи з
Греції, Грузії, Росії та Франції. Сподіваємося, що після заснування
товариством ACER французькомовного журналу… ми зможемо поширити
наш досвід у Грецію та Сирію”. А в 1954 році перший президент
Синдесмосу прот. Іоанн Мейендорф на першій Асамблеї Братства запропонує
молоді усіх Православних Церков святкувати День Православної Єдності в
Неділю Православ'я.
СХОДИНАМИ НАПРУЖЕНОЇ РОБОТИ
"Щоби втілити те, до чого ми приходимо розумом, стільки ще потрібно
вимолити серцем", - ці слова справдилися для кожного, хто відповідально
включився у справу збереження і задіювання міжнародних молодіжних
зв'язків. Тому зустрічі 1952 і 1953 років у Парижі, на яких зібрались
50 православних учасників з Росії, Сербії, Фінляндії, Сирії і навіть
Індії, констатували саму мету Синдесмосу:
“Служити
Православній Церкві та її молоді, зберігаючи контакти між молодіжними
рухами різних країн, організовуючи міжнародні православні зібрання і
табори, щоб активніше ширилися найефективніші методи православної
молодіжної роботи”.
У головному цей метод молодіжної роботи залишився тим, що і 2000
років тому - збиратися довкола Спасителя і його Церкви, рятуватися у
човні літургії од отруйних вітрів світу цього. Мати-Церква, як бачимо,
ще в ті післявоєнні роки надихала своїх юнаків і дівчат, молодих
богословів і церковних діячів на велику справу: у передчутті
випробувань інформаційної ери, з якими зіштовхнулись ми на порозі
третього тисячоліття. Тому незрима брань за преображення “нової
людини”, на яку кожен православний християнин виходить у світ
спокус і зайвини, потребувала освоєння нових методів роботи з молоддю.
Тоді ж 1953-54 рр. самостійні гілки Синдесмоса були засновані у
Німеччині та Великобританії. З 1956 до 1964 р. Секретаріат Синдесмосу
знаходився в Афінах. Прот. Іоанн Мейендорф був президентом, а
помічником - Євфимій Стілос (сьогодні єпископ-помічник архієпископа
Христодулоса Афінського і всієї Греції). Протягом цих восьми років
Синдесмос виріс чисельно, включивши в роботу молодіжні спільноти з
Далекого Сходу, Африки і Латинської Америки. Братства тримали між собою
зв'язок завдяки “інформаційному бюлетеню” та “огляду
Синдесмоса”, а головне - православного молитвослова, виданого
різними мовами. Розуміємо, що саме в такій атмосфері творчі доробки
майбутніх діячів та богословів починали втілюватися у життя. Таланти,
якими щедро обдаровує Господь покликаних во ім'я Своє, розкривалися і
світильники не застоювалися під столами...
На загальних зборах у Фесалоніках 1958 року отець Іоанн Мейендорф констатує:
“Місія є наслідком єдності. Коротко кажучи, Правда є лише
одна. Тому ми маємо об'єднуватися у вірі цієї Правди. Тож, якщо є одна
Правда, ми мусимо дозволити іншим пізнати її, а не ховати за своїми
егоїстичними немочами...
Православ'я завжди несло свою місію так, як воно свідчить її сьогодні... Тільки сьогодні це наш
шанс послужити Церкві. Всі добрі, ініціативи, пам'ятаймо це, належать
Церкві, вони народжуються у ній; саме тому зараз ми є одним тілом,
проголошенням одного духу єдності - і саме це є джерелом місії. Ми не
маємо права втратити цю можливість, ми маємо просто втілити її.
У кожній своїй суспільній місії Церква потребує матеріальної підтримки,
але основне - відданих людей. Хіба ж ми тут не для того, щоб відповісти
на цю потребу, браття?..”
Загальне зібрання не відкинуло цих викликів - того ж року місійний
комітет Синдесмосу на чолі з секретарем Анастасіосом Яннулатосом
(згодом віце-президент Синдесмоса, а сьогодні - архієпископ всієї
Албанії) активно задіяв молодіжні ресурси для видавничої справи. 1959
року вийшли два місійні часописи англійською та грецькою мовами.
1961 року на Загальних зборах у Бейруті духівником був Святіший
Ігнатій, патріарх Антіохійський, а протягом 1964-77 рр. Секретаріат
Синдесмосу квартирувався в Бейруті. Тоді президентом був Альберт Лагам.
Якраз тоді для сотень і тисяч молодих небайдужих дослідників і діячів
великою радістю явилося Боже благовоління миру і порозуміння між
Церквами у діаспорі, заради якого у молитві працювали молоді богослови
і священики на чолі з протоієреєм Олександром Шмеманом: у грудні 1967р.
після паломництва до Святої Землі (яке проводив свящ. Лев Жиле)
православні учасники міжнародної консультаційної зустрічі констатували,
що Церкви в діаспорі плідно співпрацюють. Духовні Академії Московська і
Ленінградська стали членами Синдесмосу в 1971 р. Після цього багато
духовних шкіл приєдналося до міжнародного молодіжного руху. Окремі
зустрічі для представників духовних шкіл були організовані Синдесмосом
у Нью-Йорку (1982), Ленінграді (1986), Супраслі (Польща) (1989),
Константинополі (1994), Белграді (1997) і в Санкт-Петербурзі (1998).
Неабиякі можливості взаємообміну культурно-освітніми проектами
з'явилися у тих, хто вимолив і відвоював це нелегке право бути разом.
“Стережіться, яко дні лукаві”, - попереджував апостол
Павло, передбачаючи якими нелегкими будуть стежки християн у співпраці
во славу Божу. Великі випробування постають перед кожним християнином.
Для кожного з православних викладачів була щедра нива збагачення
досвідом роботи. Тут і матеріальні, і соціальні проблеми, і суто
психологічні, і культурологічні... Адже найважче - працювати командою,
коли кожен є неповторною особистістю, з своїм творчим баченням і
неповторним внутрішнім світом.
Тому молитва і спільне ділання стали невичерпним потенціалом для
нових заходів Синдесмосу, серед яких - тижневі роботи в лісах на святій
горі Афон, табори на Кріті, Кіпру. Там десятки молодих пошуковців
практичними висновками дійшли до того, чим жили такі святителі Амвросій
Медіоланський, Климентій Римський, Григорій Палама, Іоанн Златоуст... А
згодом, після зустрічей в Естонії, Польщі, Румунії, Словаччині, Росії
настав час України.
НА НАШОМУ ВИДНОКОЛІ
З благословення Блаженнішого Володимира, Українська Православна Церква
вперше приймала представників Синдесмосу в Києві 1995 р. А
найпліднішими, за свідченням віце-президента Синдесмоса і
безпосереднього організатора поїздок протоієрея Іоанна Матусяка, стали
семінари у Львові (1997-98рр.). Завдяки енергійній підтримці молодих
українців на чолі з Високопреосвященнішим Августином архієпископом
Львівським і Галицьким учасникам з Варшави, Отави, Братіслави, Парижу,
Мінську, Новгороду, Москви, Херсону, Києва, Дніпропетровська, Ужгороду
та інших міст вдалося об'їздити православні парафії Прикарпаття, а за
успіхи освітніх семінарів у Львові подякувати Богу на літургії в
Свято-Успенській Почаївській лаврі.
Делегати з Києва, Львова і Дніпропетровська відзначали, що
Синдесмос допоможе молоді зрозуміти шлях до єдності Українського
Православ'я. Це розуміння братчики вже самі привозили в рідні єпархії
до своїх братів і сестер ці іскорки стежини Христової, про яку прот.
Іоанн Мейендорф пише: “Новий Завіт змінив релігію нації на
релігію особи - Ісуса Христа - через Котрого і в Котрому усі народи,
всі нації знаходять сенс свого існування, отримують одкровення
грядущого у Воскресінні Бога”. Тепер не треба "рятувати
Церкву від єресей і розколів" гучними мітингами та скандуваннями,
галасливими статтями в газетах та на телебаченні – варто лише
упокорити свої особисті амбіції, знищити своє злочинне невігластво і,
як учать Святі Отці, брати свого хреста у своїй канонічно єдиній Церкві
та й рости "від сили в силу в міру зростання Христового".
"Я не захищаю свій шлях не тому, що такі мої переконання, -
пояснює прп. Іустин (Попович), - я захищаю його тому, що це шлях, яким
у цім світі йшов мій Спаситель, тому, що це Христовий шлях". Саме так
відповіли сотні хлопців і дівчат сьогодні на німий подив цивілізації
споживацтва і комфорту. "Нас мало, але ми є... А заповідь у нас одна – любити". Таким був лейтмотив міжнародного православного Синдесмос-семінару Ужгород-2000, кошти на який виділив фонд Альберта Лагама.
Минулого року православні обителі обох закарпатських єпархій
вітали нових представників Синдесмоса. Під покровом
Хрестовоздвиженської громади в Ужгороді (настоятель прот. Димитрій
Сидор) юнаки і дівчата разом із молодими священиками працювали над
темами для педагогічних, соціальних молодіжних проектів Церкви у
суспільстві. Живе спілкування довело, що й у нас, в Українській
Православній Церкві може бути міцний міжнародний міст для співпраці з
молодими послушниками Помісних Православних Церков. А Всеукраїнське
Братство “Спілка православної молоді України” в ім'я
преподобного Нестора Літописця, отримавши цього року офіційну
реєстрацію, втілює сподівання молодіжних осередків, які з 1997 року
підтримують ініціативи міжнародної співпраці Христа ради:
“Для багатьох, - діляться молоді учасники круглого столу по соціальній роботі в Церкві, - оці
наші спроби відродити молодіжний рух в епіцентрі економічної кризи
України - суцільне юродство... Молоді інженери, будівельники, вчителі,
науковці усіх напрямків емігрують від безробіття. Підлітків у містах і
селах шматують віруси споживацтва, макдональдизації та
псевдо-європейської розбещеності... Але хай собі сміються недовірки, бо
й у сучасному хаосі, як завжди переможе юродство Христа ради”.
На фоні загальної кризи молодіжного православного руху в світі
постає ще сумніша картина: зі 126 осередків (у 42 країнах) Синдесмосу
по цілому світі реальною опорою діяльності стають лише якісь
кільканадцять Братств (серед них Греція, Польща, Ліван, США). Дивовижна
мовчанка запала після загальних зборів Синдесмосу в Фінляндії. Від
більшості осередків навіть перестала надходити систематична інформація.
Під гнітом атмосфери байдужості у жовтні 2000 року новообраний
президент Синдесмосу Манос Кумбареліс складає свої повноваження. Актив
всесвітнього братства просить Секретаря по Західній Європі Хільдо Боса
з Парижу стати виконуючим обов'язки президента. Такою постала
сьогоднішня ситуація.
Але це не зводить нанівець наших старань, адже Церква не
відвертається, не ігнорує проблем суспільства. Вона просто каже словами
прп. Ісаака Сирина: “Немає вже купи проблем. Є лише жменька пристрастей”.
Бо всі проблеми суспільства акумульовані у хворобах кожної конкретної
особистості. Коли учасники міжнародного семінару запитали в Голови
Спілки православної молоді ігумена Гавриїла (Кризини): “що
робити, отче, в ситуації, коли немає ініціативи, коли байдужість та
відчай напосідає?” Відповідь була: “Запитайте у преподобних
отців у печерках Київських... Що робити... Терпіти, молитися і працювати. Тоді кожну Божу справу зможемо сповнити”.
І справді, ось уже на 2002 рік Спілкою православної молоді України
в ім'я прп. Нестора Літописця заплановано провести молодіжний
православний табір з Соціально-медичною службою УПЦ св.влкмч. Варвари і
Школою Соціальної Роботи Києво-Могилянської академії НаУКМА та семінар
з соціальної роботи спільно з Синдесмосом. Тож, чекаємо, дорогі читачі,
ваших пропозицій: щотижня оргкомітет Спілки "Спільна справа"
проводитиме зустрічі для представників православних молодіжних
осередків неподалік афганського храму Восресення при вході до Лаври.
Або пишіть нам:
01015 Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра, вул. І. Мазепи 27-А, Сергію Штейникову
Так належить кожному з нас вирушати за покликом Господнім по слову Апостола:
“Ради Господа, Благаю вас поводитися гідно звання, до
якого ви покликані, з усякою смиренномудрістю і лагідністю, з
довготерпінням, підтримуючи один одного любов'ю, прагнучи зберігати
єдність духу в союзі миру (sundesmos -
syndesmos). Одне тіло і один дух, як ви й покликані в одній надії
покликання вашого; один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і
Отець усіх, Котрий над усіма, і через усіх, і в усіх нас». (Ефес.4,1-6)
P.S.
А серед мостів міжнародного молодіжного спілкування вже намітилися такі магістралі: http://www.syndesmos.org; http://syndesmos.cjb.net/; http://www.oca.org./pages/youth/; http://kanon.org.ua/, http://molodost.in.ua/news/ http://republika.pl/alikw/; www.pritvor.kiev.ua,
1. Syndesmos-consultation of Orthodox Workers "Bossey-1999", participant file:
2. A chronology of Pan-Orthodox Youth Contacts 1899-1995.
3. Report of the Conference of Orthodox Youth at the Chateau de Bossey, 8-13.01.1949
4. The Spirit of Syndesmos, Albert Laham, 1968
5. Sharing the onion, bishop Kallistos of Diokleia, 1983
6. The vision and Task of Syndesmos, Mark Stokoe, 1983
7. The report of the Commission on Orthodox Unity at the XI General Assembly, bishop Vassilios of Aristi
8. Articles of Syndesmos Constitution
9. Elements from the prehistory and the life of Syndesmos, Manos Koumbarelis, 1999.
10. “Віра і культура”, vik.null.ru,
11. Youth Ministry in the Church, Rev. John Matusiak www.oca.org.
