Преобразімо молодіжним служінням сиротнці Карпат
“YOUR GENUINE VOCATION: ТВОЄ ПОКЛИКАННЯ БОРИСЬLOVE”
For the music-therapy renewal of social service of youth in orphanages of Carpathians
ХРИСТИЯНСЬКА МОЛОДЬ БОРИСЛАВА:
диякон Михаїл Дрень:
Із щирою вдячністю християнин ступає назустріч викликам та випробуванням. Коли наша молодь почала проводити молитовні заняття з вихованцями спецшколи-інтернату, ми відчули наскільки це потрібно не лише дітям (особливо сиротам), але й нам самим!
Ми вдячні Миколі Микитовичу з Відділу у справах молоді, пану Роману Тарнавському з Міськради за сприяння у реєстрації нашої Християнської Молодіжної Асоціації «КОВЧЕГ» на міському рівні. Тепер нам потрібно з радістю та миром духовним ділитися із бориславцями, дрогобичанами, краянами тими напрацюваннями та методиками, які оздоровче впливають на дітей та молодь, які повертають гармонію відносин між учнями та вихователями в колективі майбутнього Навчально-реабілітаційного центру. А у ваших колективах є мир та радість? Ми щиро запрошуємо вас до активного спілкування та молодіжного скаутингу, який ми щороку оновлюємо на християнських літніх таборах. Попередніми роками до нас приїздило більше 300 осіб з різних областей України. Телефонуйте, приїжджайте і ви з родинами, з дітьми та вихованцями ваших реабілітаційних центрів та шкіл. Адже часу зосталося зовсім мало, а поруч стільки молодих сердець, які прагнуть слова Світла, Любові, Миру. Попереду ще проекти допомоги депривованим верствам молоді: звільненим із трудових колоній, колишнім наркоманам та алко-залежним. Неподалік Кропивника, якщо благословить Господь, ми плануємо обладнати реабілітаційний центр для таких людей. Нині християнські общини у мегаполісах не в стані забезпечити людях у помежових психологічних станах (депресіях, неврозах, апатіях, аутичних синдромах) тієї тиші та глибинного очищення. А скільки сімей з малими дітьми раді були би приїхати до Східниці чи Урича бодай на місяць, щоб оздоровити та повернути розміреність ритму богоспілкування у молитві просто неба. Нам варто пам'ятати, що великий дар карпатської молоді - богоспілкування у природі - вимагає великої відповідальності. «Союз любові та мир духа» у посланні Ефесянам апостол Павло віщує всім нам, як напуття на кожну добру справу: «Передай Господу шлях свїй ї Отець звершить. (Пс. 36,5).
Микола Виджак:
– Аналізуючи практику відвідин учнів та вихованців Бориславської спецшколи-інтернату, мушу зізнатися, що найважче не просто розповідати дітям про Христа, а - разом із ними пронести ту частинку хресного тягара, яка щось змінить у їхньому житті. Щоб діти самі захотіли читати Біблію, служити Богові.
– І є вже такі учні?
– Так, кілька вже є. Головне щоб діти самі відчули цю радість спілкування духовного. Якби студенти Дрогобицьких педагогічних вишів приїздили на заняття до наших вихованців Борислава, гадаю що вони багато чого б могли почерпнути для свого фаху.
– А що у тебе особисто зявилося таке в активі, чого до праці з бориславськими вихованцями не було?
– Можливо такого терпіння, витримки не було раніше. А головне - любов до таких дітей. В мене є побажання до християнських спільнот по всій країні, аби молодь в них теж гуртувалася на такі бесіди про Христа з різними дітьми та особливо сиротами.
Назарій Маринчак:
– Коли я вперше прийшов до інтернату на запрошення диякона Михайла, нас було багато. Я й раніше зустрічався з цими дітьми, але коли став тісніше спілкуватися командою, то зрозумів наскільки необхідно проводити такі бесіди систематично. Їм це так необхідно! З одного боку, вони такі, як звичайні діти, що потребують любові, уваги, ласки, але з іншого, вони мають талант інший та умови казенні, у яких цієї уваги й праці до розкриття їм необхідно вдвічі, а то й утричі більше!
– А як відбувається саме відкриття талантів?
– Це лише на другий чи на третій місяць щотижневих візитів починаєш бачити невеличкі паростки результатів. Причому, трапляються труднощі - не всі можуть відвідувати інтернат систематично, треба налагодити почерговість, самому завжди бути напоготові, не опустити руки... Тоді я вирішив: «Якщо ці відвідини сиріт в інтернаті - єдине, що я можу зробити для Христа, то я буду робити це до кінця». А часом чи погода, чи інші плани на неділю (відпочити, у футбол зіграти командою) - все буває, але ж внутрішній голос завше нагадує про те, що ти маєш зробити.
– Як дитячі враження про євангельські зустрічі?
– Спочатку я відчув дуже живу зацікавленість бесідами, сильне бажання вникнути в тему життя та проповіді Ісуса. Бажання дієвого спілкування з нашими братами та сестрами про віру. Але потім настав такий період, коли підлітків несло на інтереси свого віку - побігати магазинами, пошукати якогось непотрібу... І вони стали тягнути менших за собою.
– А може це просто були пошуки інших форм спілкування, рухливих ігр просто неба, розмірковувань на природі?
– Так. І тут довелося докласти зусиль, переламати себе в чомусь, і ми пішли на мистецьке спілкування з гітарою, на лісові прогулянки, пікніки. Вже тепер ми знову бачимо, що ми тут бажані. А для зростання і вдосконалення це найцінніший результат. Навіть тепер можна сказати, що, деякі регіональні зустрічі молоді, які в нас відбуваються у кожен перший понеділок місяця, можна буде провести на базі спецшколи-інтернату... Я не вважаю, що я якийсь педагог чи психолог, але ж найважливіше молоді нині розуміти, що якщо ти взявся за діло, не варто сподіватися на легкість. Ніби-то все піде «як по маслу»... Але приходять випробування, перепони, коли тобі важко щось пробити, в тебе не виходить як задумав... Отоді потрібно включати зусилля на собою, над своїми звичками і наполегливо трудитися у всіх напрямках. Пам'ятати треба - ніяка праця ради Бога не буває даремною.
Анжела Маринчак:
– Якщо студенти з педагогічного коледжу прийдуть до Бориславської спецшколи-інтернату, це перш за все буде великим святом для дітей. Звісно, що не кожна студентка зможе відчути одразу яка дитина чим є цікавою. А особливо мало буде тих, хто з може привітно поспілкуватися з інакообдарованими дітьми з наслідками паралічів годинки дві. Для початківців це важко (особливо як ще взяти до уваги те, що такі діти особливо чутливі до емоцій) - непривітну людину, особу, що прийшла аби відбути обтяжливе завдання, учні не будуть слухати... Але впевнена в одному, що коли прийде людина з твердим бажанням навчитися головного - любити, то Бог допоможе пройти всі переживання та уникнути всіх непорозумінь.
– А що ж найнеобхідніше почерпнути дітям від такого спілкування із студентами? Чим варто заохотити до спілкування учнів-бориславців?
– Походи спільні до лісу, відкриття світу студентських років, відверті історії з життя абітурієнта, спільні поїздки до філармонії, на вечори християнської молоді у Дрогобич, Трускавець, Стебник. А важливо, на мою думку, доб студенти самі хотіли чогось нового навчитися, щоб самі цікавилися не хіба швидше «подорослішати» у світсько-споживацькому розумінні цього слова, а як зберегти Божу іскру творчу, як Божі задатки розвити для майбутньої професії. Дітям зараз усе цікаво. Як ми шукаємо в газеті оголошення про вступ до навчальних закладів, як проходимо співбесіду, як складаємо іспити...
– Щиро поділімося проблемами з цими учнями - і Бог покаже нам сто шляхів до вирішення всіх найскладніших ситуацій...
– Саме так. Бо нам часом здається що ми прийшли лише побавити слабких духом дітей. Ні! Вони в чомусь навіть сильніші за нас! Ми прийшли як рівний до рівного - отоді допомога Божа буде діяти між нами. Адже попереду ще стільки світів, стільки несподіваних поворотів долі, рис характеру - і все це має бути помічним для працевлаштування наших старшокласників!..
– Що особисто тобі дають ці зустрічі із вихованцями майбутнього Карпатськго навчально-реабілітаційного центру для дітей з наслідками ДЦП?
– Любов, справжню чуйність до слова Божого. Коли Христос казав: «Не заважайте дітям приходити до мене», він знав, що апостолам було важко пояснити щось малим завше рухливим та бігаючим дітиськам. Але серед тих плодів Духа Святого, що обітував і зіслав у Святу П'ятидесятницю апостолам Отець є і милосердя, і терпеливість, і мир, і радість, і вміння вийти з молитвою з будь-якого переживання. Заради таких скарбів варто потрудитися, особливо коли віриш, що це проростає і у дитячих серцях.
"В очікуванні чуда". Відверта історія мами про очікування на виховання обдарованої дитини.
