- Що ж це робиться таке? Бач яке повивішували! Та за цим голим задом сотні абортів, тисячі скалічених душ! Це ж гірше ядерної бомби!..- Надивовижу знайомий голос доносився з юрби коло газетного кіоску навпроти метро “Арсенальна”. Підходимо ближче. Саме так, вона – небайдужа одноока схимниця Олена з Лаври, ( в народі її кликали, “цариця Олександра”) – Зніми це, поки не пізно! – просить бабуся продавців кіоску. Жіночки червоніють, щось намагаються пояснити чи виправдатися, а бабуся вже до покупців бідкається, - На чому ж вони заробляють, окаянні? Куди ж вони ту молодь ведуть? Ой, людоньки... ПРОТИ СМЕРТЕЛЬНОЇ ЗАГРОЗИ
ЩО ЧИТАЄМО, ЮНАЦТВО? “Пізнай себе” – цю древню заповідь ми й виконуємо, як вихованці духовних шкіл Кий-града (читай “другого Єрусалиму”) та ще й на порозі сесії. У старі добрі спільно-слов'янські “времена” казали: “Человік єсть то, что он ест”. То що ж “їсть” наш ровесник сьогодні? Нич не вдієш... Довелося нам із колегами-семінаристами, найодчайдушнішими “книгоковтачами” вирушити на один із найбільших книжкових ринків Кийгорода. Анож-бо знайдемо щось для душі. Мандруючи запрудженими лабіринтами Петрівки, дивувалися строкатому розмаїттю літератури. Як представники юнацтва, ми передусім полювали на молодіжну книгу... Тут усе й почалося...
Обурення викликали завали брудної “періодики” на кшталт “Плейбой”, “Лель” та “Ваша судьба”. Ось воно, криваве рило брудної індустрії наживання грошей на душевному каліцтві тисяч хлопців і дівчат. Проглядаючи цінники цих кольорових видань одразу починаєш розуміти як підгодовуються гріхами тисяч наших ровесників (тупих споживачів краденого “кайфу”) кон'юнктура сексуального розтління. Які це суми батьківських грошей тринькаються на нові й нові розцяцьковані блудом шпальта.
Автори дешевих заміток про особисте життя поп-зірок, про супер-поради як “надругатися” над славним тілом, розпалювати найгрубішу почуттєвість, ламаючи “зайві комплекси”, заганяють своїх горе-читачів у ще глибшу кризу, у ще страшніше рабство комплексів. Але все це подається круто і “в натурі” сладострасно: “ну що ви там, карочє, зі своїми моральними нормами... Кожен має жити вільно – тобто задовольняти свої найменші хотіння і бажання. А ваші застарілі заборони залиште при собі, пліз”. Після такої “промивки” наш ровесник починає непомітно долька за долькою заковтувати гачок споживацької омани. Тепер з'являються нові слова: “Вау, якби це нам покручє час убити? Відірвемося у дискобарі... Супер!”
ІЗ ДВОХ ЗОЛ ОБИРАЮТЬ ОБИДВА Це вже дехто із мільйонів жертв за кілька років, може за десятиліття зустріне короткі непримітні матеріали в журналі “Здоров'я” про те, що кожен блудний образ входячи до уяви людини, збуджує нервові рецептори, нагнітаючи нечисті пристрасті, чим травмує психіку людини (особливо ж підлітка). Рідко хто з покалічених парнографічними “стрілами” потім зможе елементарно зберегти емоційний баланс, вільно спілкуватися, утворювати сім'ю, зачати нове життя... Імпотенція, анурез, простатит, гепатит, недокрів'я, ракові захворювання – ось лише деякі з тих кліщів, у які попадають молоді хлопці через нечисті мріяння чи мастурбацію (“онанізм” – гріх розтління плотськими похотіннями). Чутливий організм дівчат від цих гормональних азартів втрачає імутнітет проти вірусів та венеричних захворювань. Стирається розуміння, що інтимний (особливо таїнственний і близький) стосунок – дар Божий на все життя. А європейські фонди боротьби зі СНІДом пропагують презервативи. Наївні. Це ж усе одно, що дустом од стоматиту лікувати.
Згадуються розпачливі слова розведеної жіночки з донечкою на руках, щойно покинутої чоловіком: "А що контрацепція це гріх? Це справді гріх?" А ці презервативи створені лише для задоволення, а глибинному зв'язку подружжя вони лише перепона, бо статева близькість без бажання мати дитинку - гріх. І що б ми не вигадували, сама мова наша слов'янська свідчить: орган статевий усюди названий дітородним. Як тільки-но ми використовуємо речі не за призначенням, відбуваються перекручення, звихнення, починаються хвороби.
А звідки ж їм, професорам-недоучкам, збагнути комплексний підхід до лікування цих вірусів, якщо “Слово вінчающимся” свт. Іоанна Златоуста для них просто невідома річ, якщо життя “целомудрієм” – для них річ недосягненна? А те, що всі ці напівміри проти СНІДу не рятують молодь від нестачі любові, від розпадання молодих сімей – то тут потрібно-таки опертися на щось суттєве.
Зверніть увагу, що якість паперу цих порно-реклам набагато краща від будь-яких політичних видань. Плюгаві журнальчики розходяться мільйонними тиражами, кочують з рук в руки по-під партами шкіл, училищ і технікумів, кіосками в парках та вокзалами. Горе-писаки та фото-позувальниці отримають доларові гонорари, редактор придбає чергову машину... А чи хтось із них хоч колись замислиться над тим, якою ціною виживає цей бізнес? Скільки незаміжніх дівчат у мріях про щасливу родину, про материнство посковзнулися на цьому нечистому заробітчанстві! Скільки сильних і здорових колись хлопців втратили останню надію на здоров'я у бездумній гонитві за пустопорожніми “кайфом” і “крутизною”!
Невігластво кожного з вас, дорогі ровесники – запорука дешевої наживи для цих бізнес-ділків. Ми для них – натовп, на якому треба заробити гроші. Тут усе тонко. Ніби-то ніякого насильства: нікому ж цих журналів насильно не присилають, нікого не змушують купувати блудних відеокасет... Гачок заховано за приманкою статевих пожадань: “Нащо тобі венеричні захворювання та сильні наркотики – вибери презервативи і сигарети з кавою. Все буде супер”.Отаким компромісом прокрадаються до гнилих духом наркоманія, алкоголізм, порноманія, блуд, розпуста та інші віруси хворого суспільства – оці десятки покарань роду безвірному, які млиновими жорнами повисли не лише на бізнес-ділках, але й на тих, хто дорогоцінні хвилини життя, уваги, зусиль і коштів продав за “кайф”.
Комерційні журнальчики та сайти нич не пишуть про виховання бажань і потягів! “Девственник из 10-го В” – так іміджмейкери і ділки обізвуть спортсмена, який не реагує на підмовляння “компашки” і кожен день працює на зміцнення тверезої думки, набуття практичних знань і навичок для майбутньої подруги життя, з якою створить міцну сім'ю, а не одноразовий статевий обман. Сьогодні йому, сильному українцеві, треба протистояти розрекламованому світові “балдьожних відео-трилерів”, комп'ютерних “бродилок, мочилок і квейків”. Не знаю як авторитарним Путіну з Лукашенком, а от нашому демократичному Ющенкові ще не вдалося викинути за межі міста гральні автомати та "Ройал 555". А от на місце цих азартоголічних контор поселити проф-орієнтаційні Інтернет-центри для студентства та старшокласників, забезпечити контроль проти ігор та встановити віртуальні дошки оголошень.... Це ще попереду. А поки що віртуальні іграшки хитро обступають юнаків та дівчат звідусіль, пропонуючи компроміс: “Ти й так нікому не потрібен – ані друзям, ані батькам. Ми допоможемо тобі вбити час!”
“ВБИЙМО ЧАС” АБО “ТИХИЙ ВХОД ТУДА БЕЗ ВЫХОДА ОТТУДА” - Кожен із нас, сьогоднішніх землян - відверто зізнається професор Харківського університету Олександр Філоненко, - народившись на світ, потрапляє в важку ситуацію. Таке враження, що усі дивляться, грають, знімають кіно, початок якого ніхто “толком” не пам'ятає. Тут бере початок релятивізм, що прокрадається в уми мільйонів людей: я роблю те, що я хочу, відповідати все одно не мені, а Тому, Хто заварив усю цю сукупність віртуальних реальностей... Що таке гріх? Для когось палити цигарки - гріх, а комусь – байдуже. Для когось “слово гниле нехай не осквернить уст твоїх”, а комусь варто лиш матюкнутися – зразу легше стає. Для когось людина – образ Творця, а комусь зігнати нервову напругу – образити ближнього “раз плюнуть”... І тут байдуже пояснювати, що все, що ти наробив навіть незнайомим людям, на тебе самого повертається. Хоч ти про Страшний Суд кажи чи закон карми згадуй – поки людина сама не замислиться, поки не відчує на собі своїх “плювків” і “камінців” – нічого не вдієш...
“Раніше батьки суворо виховували дітей у постійних завданнях, в хаті, брали з собою на поле, до лісу, на сіножать працювати. Саме так передавалася традиція і відчуття церковності. Тепер це часто нездійсненно: у кожного свій бізнес, своя кар'єра”, - почуємо ми зауваження скептиків. І мусимо погодитися, що бажання чисто і плідно молитися, почування себе тимчасовим, але потрібним гостем у цьому світі – все це важко передати словами. Все це день за днем виховується тільки прикладом власної поведінки, власного життя. Тоді, зростаючи гармонійно у ріднім селі з раннього дитинства маленька особистість звикає, що життя не закінчується труною і дубовим хрестом на могилці. А кожен вечір із благоговійною молитвою треба дати звіт Господу за прожитий день. Тоді й нічого боятися привидів віртуального бізнесу, бо тоді щомиті боїшся Бога, щомиті просиш здоров'я і доброї думки во “спасеніє” душі й тіла. Тоді віриш і відчуваєш, що ніяка омана, ніяке варварство не здатне забрати твого життя, якщо Творець не попустить Волею Своєю. Тоді і юнак і дівчина вже починає прозрівати, що тіла, які ми отримали разом із життям – від Бога, що думками і почуваннями потрібно розпоряджатися обережно і бережливо, з молитвою до святих Небесних Сил. Під час побачення над хлопцем і дівчиною ангели Божі, душі роду невидимо предстоять. Як є чистота намірів - буде гармонія та щирість стосунків, як ні - рано ще зустрічатися, краще до духовної лічебниці - у храм. Бо закон природи один: подібне притягується до подібного: наша здатність інтелектуально, емоційно, духовно вміщувати розуміння Ближнього визначає рівень можливого потенціалу тієї людини, яка може сприйнятися нами на шляху. Інакше люди неминуче розминуться. Є чистий намір створення родини - зустрінеться Справжня Половинка, а як є намір потренуватися чи побігати за примарою "кайфу" - зустрінеться така ж пройдоха та пустоцвіт брехливий. Тож Ангел-Охоронець нашого духовного здоров'я – теж дар Божий.
“Христос - моя сила...”, - взиваємо ми, сподіваючись на прощення наших помилок у молитвах до Святого Причастя. “Іншої основи для досконалого порятунку ніхто не покладе”.
Олександр Андрущенко
і Тарас Андрусевич для "ВіК"