Може невипадково Преображення та Успення – близькі у часі празники? Преображення – переміна образу, докорінна зміна, перехід від одного стану до іншого. І що ж воно таке? ПРЕОБРАЗИ НАС, ВЛАДИКО ХРИСТЕ!
СУСПІЛЬСТВО
Прийшло свято. А що за свято? Та Спаса першого чи другого... Що кажете, Маковія свято? А то коли мак по церквах святять. А чому мак?.. .
На попередніх сторінках ВіК читач уже достеменно ознайомився що то за свято гряде і чому Церква пригадує пам'ять святих братів Маккавеїв. Насущною є ця пам'ять мученицького подвигу Бога ради, котрий просвітлював людству шлях іще від сивих часів. Та, на превеликий жаль, українське суспільство вцілому ще дуже важко уявляє собі що таке Преображення. Причому, так було завжди. Варто згадати автобіографічне оповідання нашого письменника позаминулого століття Осипа Маковея "Воскресення Великої Мами", і ми вже не тішимося іллюзією про те, що одного ранку ми прокинемося у країні, де усі поголовно будуть однодумними будівничими свого світлого майбутнього.
Але на які ж зміни ми плекаємо надію? Яке перетворення у культурі, в науці здатне допомогти нам щось змінити на краще? Ось що розповідає про Преображення один із науково-фантастичних сайтів футурологів (мрійників про майбутнє): "Земля подвергается такому едва различимому преображению, каковое происходит сейчас. Это Преображение началось по крайней мере в начале двадцатого века и будет продолжаться еще весь следующий век. Преображения происходят по многим причинам. Одна причина - это тот факт, что абсолютное большинство естественных обитателей планет пришли к решению в отношении ориентации и готовы продолжать идти дальше, и планеты 3-й плотности в этом смысле периодически проверяются на готовность их к сбору урожая. Другая причина - административная, и это та причина, по которой Земля проходит Преображение сейчас. Большинство землян, которые еще не сделали выбор в своей ориентации, будут перемещены на другую планету, так как Земля избрана в будущем стать домом для существ, ориентированных на Службу Другим. Приближающийся сдвиг полюсов ускорит этот процесс, так как 90 % населения вымрет во время или вскоре после этого события."
Як бачимо, що у цих новітніх синтезованих культурних течій є своя, по суті язичницька апокаліптика, у якій яскраво проступають інтонації любові до ближнього: "Мир подвергается все большему разделению по ориентации во время процесса Преображения. Соотношение представителей Службы Другим, Службы Себе и тех, кто еще не сделал свой выбор, не подвергнется большому изменению с приближением катаклизма и с наступлением тяжелых времен. Среди не решивших будут такие, которые поднимутся до категории Службы Другим, а также будут и такие, принадлежащие к категории Службы Другим, которые изменятся и сосредоточатся на Себе, когда они почувствуют опасность. Небольшое количество Служащих Себе с наступлением тяжелых времен почувствуют как бы толчок в сердце и отступят назад в категорию не решивших. Большинство обнаружат свою эгоистичную натуру с наступлением трудных времен и, как в фильме "Титаник", будут отталкивать других в сторону, чтобы спасти себя. Они перейдут в категорию Служащих Себе."
У таких навіть дещо ідеалістичних міркуваннях все одно є відгомін отого «закону, написаного у серцях», про який говориться у Святому Писанні. Тому доволі важко визначити коли і як саме людина готова не просто сказати собі: я вірую у Вищий Розум, а готова прокинутися для синівства Творцеві, народитися для Його Церкви.
ЦЕРКВА
"Преобразився єси на горі, Христе Боже", - співаємо ми у ці радісні дні, відчуваючи, як відбувається щось не аби собі десь, не просто на історичному Фаворі, "не тут і не там", а в нас самих! Співаємо і відчуваємо, яка це радість зростати по слову Апостола "від сили в силу", відкриваючи нові горизонти розуміння Євангелії та створеного світу.
"І що тут дивного?" – знизають плечима нам у відповідь філософи - "життя іде, час не стоїть, все змінюється. Нічого тут дивного немає, що суспільство, культура, зовнішнє середовище змінюються". Але ж насправді диво є. І вчені, і митці, котрі глибоко вивчають закони світобудови, взаємозв'язку людини та зовнішнього середовища – всі вони час від часу подивляють: як це ми ще живемо на світі, скоївши стільки помилок?!
На це запитання відповідає нам Церква самою своєю природою. Святитель Іоанн Златоуст порівнює природу Церкви із ковчегом праведного Ноя. І неймовірно: якщо у ноїв ковчег заходила корова, то й виходила та ж таки корова, а у рятівний ковчег Христової Церкви заходить вовк, а виходить – вівця, влітає сокіл, а вилітає – голуб... От яке докорінне переродження відбувається у людській природі. А як же це відбувається?.. Отут якраз починається таємниця Церковних Таїнств Сповіді, Причастя, Миропомазання...
"Мені не подобається у вас, у православних, бо ваші всі батюшки – просто бізнесмени якісь"... "А мені навпаки не подобається, бо вони якісь дрімучі, не розуміються на сучасних проблемах"... Кожен із шукаючих з боку дивиться на церковну громаду, тому бачить тільки те, що проступає крізь сітку власних недоліків та стереотипних штампів. Мені підходить оте, а не підходить оце - людина сама себе обмежує... А той, хто традиційно іде за покликом душі, хто за порадою прп. Антонія гріх ненавидить, а грішника любить, (традиційна українська ксенофілія) той розуміє, що обійняти опонента (читай інакомислячого, противника у суперечці) – це не примус, а навпаки – свобода (Заповіді Блаженств). Свобода бути іншим не є утіканням від інакомислячого, а навпаки – рух до утвердження того Іншого. Свобода не від, а свобода для. "Мені так важко серед людей, а піду-но я в монастир"... Отут і настає помилка! Адже як Бог створив світ по своїй благості, так і особистість хоче створити своє власне інакше буття, свою інакшість. І це – ціле мистецтво. Бо тільки особистість може бути художником, поетом у істинному значенні цього слова (мається на увазі творець, котрий у акті свободи та спілкування формує щось цілком нове). Жити у Церкві у спілкуванні з іншими – означає творити культуру. Православна Церква завжди була культуротворчою силою суспільства.
Молодь у суспільстві гуртується "по інтересах", старші "по роботі", пенсіонери "за настроєм", а Церква гуртує людей зовсім за інакшими принципами. І вони ще глибше укорінені в таємниці кожної конкретної особистості.
ОСОБИСТІСТЬ
Видатний православний письменник та дослідник Сергій Аверинцев наводить слова іконописця та богослова нашого століття Леоніда Успенського: «Якщо Преображення є просякнутістю цілісного духовного та матеріального єства особистості, котра молиться нетварним світом божественної слави, то людське єство перетворюється на живу ікону Бога... Це – свідчення реально пережитого освячення людського тіла».
Директор лондонського коледжу Джонатан Магонет, приводячи вітхозавітню екзегезу, розповідає про 70 ликів Тори: "Ви свідомо служите Богові, якщо будучи "нічим", прагнете служити Йому усім серцем: тоді людина вміщає у собі увесь закон від першої до останньої букви".
"Чому син Ессеїв не прийшов на обід ані вчора, ані сьогодні? (1 Цар. 20:27) – Та тому, що сьогодні ми, на жаль, не відрізняємося від тих, ким ми були учора". Живе сприйняття Закону Божого показує, що не тільки у християнській традиції присутня спрага за перетворенням єства: дорога до Преображення, як релігійна відповідальність за кожен прожитий день, як щире прохання змістовного завтрашнього дня, підсвідоме прагнення воскресіння.
Як нам, православним, розуміти значення свого преображення у строкатому світі? "Західна культура, - пише єпископ Пергамський Іоанн, - немовби є домінуючою, вищість західних держав у політиці та в економіці робить їх зразками для цілого світу... Але на цьому тлі Православ'я не можна розглядати як таку собі екзотичну релігію, що пропонує прихисток для людей, котрі просто спрагли містики та незвичайної релігійної практики. Так чинять численні інші релігії." Далі Владика онтологічно змушує нас замислитися над проблемою спільності та іншості у світі. Зрозуміймо, вчить нас єпископ, що смерть існує тому, що різні істоти стають віддаленими одна від одної. Цими ж термінами оперує прп. Максим Сповідник, щоб визначити наш космічний стан. Отже, для того, щоб перемогти смерть у своєму серці, ми маємо думкою, душею обійняти свого ближнього (неправославного, а може й нехристиянина) настільки, щоб він відчув, що ми – співучасники його спасіння, що усій Церкві не байдуже чи він гине у своїй ізольованості, чи він – рятується на шляху до спільності. "Відмінність (diaphora) нам потрібно підтримувати, - каже Владика Іоанн, - оскільки вона є доброю ознакою. А от розділення (diairesis) — це перекручення здорової відмінності, карикатура на своєрідність (diaphopra), і вона — зло. Далі за цим злом іде віддалення одне від одного (diastasis), яке призводить до розкладання, гниття (diaspasis) а, відповідно, й до смерті". А святитель Григорий Нісський нагадує нам, що смертність та "віддаленість" (diastema — віддаленість у просторі та в часі), характерна для створеного з нічого (ex nihilo). Але саме це спричиняє до відмови од Іншого — врешті решт від Бога. Якщо ми тупо відмовимося від "іншого", ми просто сіріємо та нівелюємо самих себе. Ізольованість та відчудження – святі Отці називали пеклом. Цю величну перемогу над пеклом показали своїм життям такі мученики Христа ради, як Варвара, Анастасія, Іоанн Руський, князь Київський Оскольд, сповідники та святителі як прп. Амфілохій Почаївський, прп. Іов Манявський (Княгиницький), свт. Петро (Могила)...
Особистість — це істинність, щирість, яка виявляється у взаєминах (або грецькою schesis); це «Я», яке існує тільки настільки, наскільки воно пов'язане з «Ти». А от уже "Ти" підтверджує і особистійсть і її інаковість. Якщо ми ізолюємо «Я» од «Ти», ми загубимо не тільки «інаковість» отого «Я», але й саме його буття. «Я» просто не може бути без іншого, не може просто існувати. От де виражається особистість людини.
Православне розуміння Преображення – це передусім уважне виконання Господнього наказу: "Того послухайте", "Шма, духовний Ізраїлю". Бо кожен із нас поки що каже "добре нам тут бути" лише у свому колі: от наче "поставимо собі три кущі" зі своїми однодумцями (націоналісти – з націоналістами, монархісти – з монархістами) і буде нам рай на землі. Але ж ні. То відокремлення – дорога до пекла. Тільки співтворчість і взаємне терпіння один одного преображає індивідуума і народжує особистість, сім'ю, рід, суспільство, людство.
Тарас Андрусевич