Священик Василій Дем'янчук,
координатор СПМУ по Західній Україні,
настоятель свято-Покровської парафії
Волинська обл., Шацький р-н., с. СвітязьДоповідь на Трeтій міжнародній церковно-світській конференції
у Свято-Успенській Почаївській Лаврі
3–5 листопада 1998 р.ДОСВІД БРАТНІХ ПРАВОСЛАВНИХ ЦЕРКОВ У ДУХОВНІЙ ОПІЦІ МОЛОДІ
Ваше Блаженство, Ваші Преосвященства,
всечесні отці, дорогі брати і сестри,Сьогодні наша Православна Церква разом із своїм народом переживає велику кризу. Головним для всіх нас є усунути перепони на шляху до Христа, допомогти молодим людям знайти істину, виростаючи в вірі наших предків; тобто не лише відчути цілющий дух її, але життям своїм зрозуміти істиннинй смисл християнства, пізнати Живого Бога.
Непросто допомогти людині навчитися жити життям Церкви з усією повнотою, на яку вона здатна. Не можемо ми не враховувати нашої історичної ситуації. Молодь потребує благочестивого виховання і духовної освіти. Нагальною є потреба звернутися до практики древньої Церкви. Лише тоді суспільство зрозуміє благодатну повноту воцерковлення. Молоді громадяни неоліберального суспільства XXI-го століття вимагають від Церкви постійного сповідництва через створення недільних церковних шкіл для підлітків, катехитичних курсів для молоді, гуртків та майстерень із активним залученням православних братств та сестринств. Крім того, з боку духовенства суворе притримання практики оглашенства, хрещення через занурення, приготування до шлюбу та здійснення вінчання під час Священної Літургії, невідривно від Святого Причастя… Все це лише деякі з численних форм апостольського служіння Христовій Церкві.
Систематичні заняття з осередками та при громадах, забезпечення постійних спільних міжпарафіяльних та міжєпархіальних заходів… До такої роботи слід залучати не лише священиків, але й православних, духовно-освічених молодих і старших парафіян, які володіють найрізноманітнішими навичками.
Велику небезпеку для християнського виховання складає розвинутий сьогодні у суспільстві дух наживи. Нашим дітям потрібні не просто розповіді про милостивих людей, благочестивих доброчинців, які піклуються про бездомних дітей, жебраків, але щоб ми кожним днем і своїм прикладом були їхніми наставниками. Адже часто наша молодь почуває себе чужою у власній спільноті. Це перший сигнал, що спільнота стає традиційно-формальною. Через незнання Основ віри багатьом юнакам і дівчатам видається, що Священна Літургія є лише недільним обрядом, гарною традицією. Ці почуття нових парафіян поглиблюються нашою байдужістю та небажанням поділитися тим знанням про віру, про Церкву, тією частинкою благодаті, яку самі отримали Божою милістю. Саме так підліток залишаються без тепла, розуміння – без духовного дому.
Так із цієї ситуації користають секти, в яких зустрічі малими групами створюють ілюзію тепла, щирості та простоти. А ще більше антихристиянські угрупування спекулюють на тій “духовній бездомності”, якою є відчудження молодої людини від рідної спільноти: родини, парафії, Церкви, суспільства.
В такому становищі нам суттєво може допомогти досвід братніх Православних Церков. Нажаль не всі ми знаємо, що ланцюг такого досвіду сьогодні досить довгий: Польща, Фінляндія, Словаччина, Болгарія, Албанія, Сербія, Чехія, Греція, Ліван, Німеччина, Індія, США і Канада. У цих країнах вже існують різні молодіжні братства і сестринства, які фахово проводять катехизаторську та місіонерську роботу.
Приміром у Польщі. З першого погляду католицька країна. Але, завдячуючи православній молоді, наша Церква попри довгі роки приниження і утисків квітне і шириться. У м.Білосток знаходиться генеральний секретаріат Всесвітнього православного молодіжного братства СИНДЕСМОС. Syndesmos з грецької означає “зв’язок у мирі”. До цього всесвітнього братства входять колективні представники (товариства, братства, богословські заклади і православні осередки) більш, як 40 країн світу.
Саме польська молодь через братство на честь преподобного мученика млад. Гавриїла Заблудовського (відомого, як Білостокського) займається:
- катехизаторською та місіонерською працею (викладається Закон Божий у школах та середніх навчальних закладах, як обов’язковий предмет);
- організацією літніх молодіжних таборів, де молодь відпочиває і у взаємному спілкуванні навчається, працює на послушанні, будуючи в такий спосіб життя Церкви;
- допомогою в будинках для літніх людей, благочинними проектами в дитячих будинках, інтернатах та притулках;
- паломницькі подорожі по країні по святих місцях.
Як висловився Предстоятель Польської Православної Церкви Блаженніший митрополит Савва, "коли наші священики і молодь будуть “спати”, то за них працюватимуть католики й сектанти, а нечестиві віяння світу цього багатьох зведуть зі світу".
Албанія дуже маленька країна. Сьогодні тут люди чи не в найтяжчому економічному становищі, але якраз у такій скруті православні братства і сестринства згуртувалися у допомозі Церкві та народу. В Албанії всього біля 100 священиків. Тож зрозуміло, що одні священики не взмозі донести людям Євангельську науку без допомоги молодіжних братств.
Індія не має канонічної Православної Церкви, але на дорогу до правдивого сповідування повертається Ортодоксальна Церква Маланкари. 2% населення є християнами. Конфронтація з католиками і мусульманами напружена. Молодь тут гуртується довкола духовенства, часто-густо приводячи до християнства навіть людей старшого віку.
Фінляндія чи не одна з найперших країн по досвіду православного таборування. Братчики чи не впродовж цілого року проводить табори праці, відпочинкові походи, подорожі у будь-яку пору року. Під час цих заходів православними мирянами і священнослужителями спільно напрацьовуються нові оригінальні ідеї, цікаві проекти. Активною є і видавнича діяльність православних фіннів.
Болгарія, як і Україна має великий дефіцит у освічених священиках. Якраз у таких умовах, коли духівники крім літургійного життя з парафіями перевантажені організаційними проблемами та не можуть приділити належної уваги елементарній богословській просвіті парафіян, у пригоді стають молоді фахівці православних братств і товариств. Юні лідери чи не найбільше допомогли Церкві відстоювати Богоспасаєму паству від розколів і сект.
Білорусія давно у молодіжному плані прославилась подвижницькиою роботою в тюрмах. Досвід православних місіонерів у Вітебській дитячій колонії відомий у православному світі. Багатьом позбавленим волі дається можливість розпочати нове життя через покаяння і жертвенну любов ближнього. В тюрмах православні братчики відправляють Богослужіння проводять, лекції, концерти, вечори запитань і відповідей.
Америка вже теж є країною, де священноначаліє Православної Церкви плекає досвід організаторської роботи з молоддю. Не зважаючи на те, що у Штатах православними себе називають також християнит інші за сповідуванням, канонічне Православ’я під омофором Блаженнішого Феодосія займає високе місце в суспільстві.
Тут майже при всіх парафіях є церковні школи, навіть братства, які допомагають воцерковлятися новим християнам, багато серед яких приходять до віри з сект. Настоятелем парафії святого Йосифа в Чікаго є віце-президент Синдесмосу протоієрей Іван Матусяк.Звісно, у сучасному світі головним чином римо-католики та протестанти мають великий успіх у молоді. Але розмаїття методів та цікавих способів роботи з аудиторією – це те, що є постійним доробком кожної Помісної Православної Церкви. Нам лише необхідно розвивати наші зв’язки, щоб у соборному проповідуванні слова Божого зростало наше майбутнє – молодь українського Православ’я.
Відтак, будуймо свій дім – Церкву Божу. “Дім моєї родини”, “дім моєї парафії”, “дім український”… Мусимо будувати цей дім, щоб у ньому було те тепло, щире взаєморозуміння і любов. У ньому добре усім, бо фундаментом його і істинним будівничим є Христос (Пс. 126). Будуймо із благословенням, щоб не було серед нас духовно бездомних людей.