Напевно підсумувати щось про роботу молоді можемо тільки своїм особистим вибором стежини православного послуху. Але всі ми знаходимося на різних вікових та відповідно суспільних щабелях пізнання цього послуху.
Головне, щоб взаєморозуміння і любов були у нашому розмірковуванні про те, як і з чим кожен з нас повинен іти на літургію спільного ділання. Лишень тоді у всьому буде доцільність і простота.У певні моменти свого життя або ж на порогових відтинках історії люди завжди звикли підсумовувати щось, робити висновки аби щось планувати надалі. Якою ж постає наша молодь на порозі третього тисячоліття? Про те, якою є людина, можемо казати лише за її вчинками. Тож і про православну молодь загалом можемо казати тільки в конкретному контексті діяльності, яка ведеться в суспільстві... А істинний зміст є лише в тій діяльності, яка спрямована на служіння Богові та людям. Цей зміст молодь серед штормів жорстокого повсякдення знаходить лише у Церкві (Еф. 4,14). “СУЧАСНИЙ СТАН МОЛОДІЖНОЇ РОБОТИ В ЦЕРКВІ”
ТАК ТРИМАТИ!
Апостол Павло каже, що світ цей наповнений духами зла. Наші справжні вороги – вони, а не люди. Людину, його безсмертну душу – ось що ми, як православні люди маємо рятувати.
І ми, молоді, ні тікаємо від проблем сучасності, бо розуміємо, що життя у Христі – солідарне спілкування, а не приватні пошуки Бога... Це Єдність у самій суті, яка є у жертовному свідченні. Це - martyria, те ж саме, що й служіння ближньому – дияконія, де місія і єдність - нероздільні.
Плоди цього служіння ми спостерігаємо вже сьогодні. Я кажу про Всесвітнє молодіжне православне братство “СИНДЕСМОС”. Засноване 1953 року для співпраці православних молодіжних рухів Західної Європи, Близького Сходу і Греції, це Братство перетворилося на федерацію 130 молодіжних рухів та православних богословських шкіл. Сьогодні це – найбільша православна організація у світі. Саме слово “syndesmos” взяли з послання апостола Павла до Ефесян (4,3). Воно означає “єдність в дусі миру”.
Молодь признає відповідальність людей за благостояння Церкви, юнаки і дівчата з “СИНДЕСМОСу” почали відродження місії в 50-х и 60-х роках ХХ ст., небайдуже поставилися до відновлення Православної єдності в 70-х, сприяли відродженню євхаристійного єднання у 80-х і реально долучилися до справи відновлення чистоти навколишнього світу екологічними таборами у 90-х.
Курс молодіжних керівників, які фахово допомогли в обміні досвідом представникам Помісних Православних Церков, засвідчили творчий підхід у роботі.
Багатьом відомий Православний Молодіжний Рух в Росії на чолі з Архієпископом Костромським і Галичським Олександром. Утворений 25 січня 1991 року, Рух зробив величезну справу. Передусім це і контакти з місцевими органами влади, міжєпархіальні зв'язки, контакти з юнацькими центрами тощо.
Варто згадати і про федерацію Православних слідопитів та їхню співпрацю з Держкомітетом РФ із громадських звязків та Комітетом цу справах родини.
З 1989 року Дитячий центр у Конаково Тверської області веде роботу з молоддю проти наркотиків… Словом, православна молода людина усіми своїми справами каже цьому світові: ” Якщо навіть ми не можемо змінити світ, ми можемо хоча б боротися за те, щоб змінити себе і зробити свій внесок у добрі наміри секуляризованого суспільства”… Бо Христос сказав Своїм учням: ”Ви - сіль землі…”(Мф.5,13)”і Я даю вам благодать, яка воскресить людину, убиту гріхом”.
Той подвиг, який здійснює сьогодні молоде православне покоління, є справді неоціненним, бо працювати, молитися і робити добро людям – вища християнська чеснота…
р.Б. Сергій
Маю дещо зазначити з приводу слів Сергія. А ще маю кілька запитань, які не дають мені спокою. Як на мене, у сергія вийшло обємисто і не цікаво. Ми дуже часто самі створюємо собі святкування, робимо ювілеї, відзначаємо памятні дати. Чомусь виникає дивне враження, що автор нехотячи піддається спокусі сказати щось добре, тоді, як справи набагато сумніші.
А МОЖЕ НЕ ВСЕ ТАК ДОБРЕ?
Багатий духовний спадок, про який пише автор, сьогодні у страшному занепаді. «Відбілення» церковних риз після атеїстичних часів часом відбувається з дивовижною швидкістю в тому розумінні, що образ нашого життя дуже віжрізняється від образу нашого думання. Часто те, що молодь бачить у позахрамовому спілкуванні, відштовхує юнаків і дівчат від храму. Нехристиянська поведінка ближнього стає спокусою для деяких юнаків і дівчат, які ідуть геть з громади, покидаючи пастиря, а часом і втрачають віру. Багато хто не розуміє, що Церква земна – не сонм святих, а лічниця духовна. Тому тут можна побачити стільки неприємного, шокуючого.
Автор пише про молодіжні організації, про їх чудові справи. В Інтернеті можна ознайомитися з доповідями про їхню діяльність: «Стільки-то юнаків зробили отаке і отаке.» Чудово. Тільки, пробачте, мені і багатьом іншим людя відж цього не легше. Виникає почуття якогось лицемірства, бо здається, що ці люди розповідають щось самі собі про свої ж успіхи…
А далі зовсім сумно. Бо поки що мені не зрозуміло що стане з цими юнаками і дівчатами, котрі так успішно ходили будзагонами на добрі справи, смикалися по православних походах і паломництвах (по-доброму заздрю їм). Звичайно, світлі спогади залишаться на усе життя, але ж потім, все-таки потрібно буде робити кар'єру, годувати дітей, утримувати сім'ю… Все це буде штовхати молодих на не вельми високі вчинки. Мало кому вдасться зробити своїм фахом благодійність…
Ось, наче й усе. Вибачте за невеселі думки…
р.Б.ВалентинСайт создан в системе uCoz